понедельник, 10 декабря 2012 г.

Юрій Анісімов. Новий парламент України: проблеми і перспективи

Ми в руслі дискусії про ефективність роботи народних депутатів передруковуємо матеріал відомого херсонського політичного  оглядача Юрія Анісімова, який присвячений проблемам початку роботи Верховної Ради нового скликання. Далі текст.


Недавні  парламентські вибори не принесли лідерам опозиції очікуваної перемоги і це  надихнуло їх на нове  посилення конфронтації з владою. В Інтернеті  та  засобах масової інформації незадоволені опозиціонери у своїх невдачах, природно, звинуватили   Партію регіонів, яка   отримала   перевагу, хоча і не таку, на яку сподівалася.
Переможені впевнені, що фальсифікації не було тільки в тих округах, де перемогли їх  кандидати, що, втім, не так вже й мало. На адресу владних структур посипалися численні звинувачення, образи і погрози. Дісталося і мільйонам пересічних  «несвідомих» виборців, які проголосували за регіоналів
Як свідчить світова практика, ніякі вибори не застраховані від всіляких порушень, упущень  та недоліків, за які, безумовно, в першу чергу, несе відповідальність організатор виборів, тобто, чинна влада. Тому її завжди знайдеться, за що критикувати. І для користі всієї країни, це треба робити обов'язково. Але в цивілізованих країнах навіть найгостріша критика не опускається до образ, примітивної лайки, бруду і приниження конкретних особистостей.   Там твердо засвоїли, що демократія, свобода слова, з одного боку, і бійки, непокора поліції, биття скла та погроми, з іншого боку, однозначно, несумісні. До речі, і в США, і в Західній Європі, ніколи не виключали, при необхідності, застосування заходів силового впливу до протестуючих, якщо вони порушують громадський порядок.



Скандальні розбірки в кількох округах не можуть вплинути на підсумки виборів

Вибори-2012 з урахуванням всього  і позитивного, і негативного пішли в історію.  Зараз треба визнати, що в переважній більшості округів  (принаймні, в 220 з 225) вони  пройшли, в основному, нормально: голоси виборців своєчасно підраховані, протоколи підписані і переможці визначені. Виняток становлять п’ять  проблемних округів, де, в силу різних обставин, мали місце  серйозні порушення. Але  зосереджувати   увагу громадськості  саме на них  означає елементарне  нехтування реальністю.  Схоже, що дехто свідомо  іде на це, щоб «зберегти обличчя», скомпрометувати владу і заручитися підтримкою західних спостерігачів. А головне, підштовхнути своїх прихильників на протистояння і з владою, і з тією більшістю населення, яке її підтримує. Для них неважливо, що  все це аж ніяк не може  вплинути на остаточні результати виборів. Це їхня остання «зачіпка», відволікаюча світову громадськість від реальної ситуації в країні. При цьому   вожді опозиції, не соромлячись у виразах, ї гучно проголосили владу «бандитською» і закликали народ «на барикади». Якщо в цивілізованих країнах подібні діяння не залишаються безкарними, то у нас адміністративні органи роблять вигляд, що нічого особливого не сталося.
За роки незалежності в нашій державі, на жаль, утвердилася хибна практика, коли будь-яка актуальна проблема, починаючи від суто місцевої (наприклад, якесь рішення місцевої ради про встановлення  будь-якого пам'ятника і до всеукраїнських (таких, як Харківські угоди або Закон про мови), перетворюється в грандіозні шумні «спектаклі» з демонстраціями, мітингами, голодуванням  та бійками. Сумно і те, що дехто з журналістів намагається  підігрувати недоброзичливцям влади,  змішуючи такі  поняття, як «принципова критика» і «критиканство».  Далеко не всі  готові до  інтелігентної, цивілізованої полеміки.. Ставка робиться на   ненависть та гнилий популізм. Такої  «чорнухи»  з використанням нецензурної лексики в ряді публікацій, телепередач і, особливо, в Інтернеті .. - більш, ніж достатньо.
Підливають «масло у вогонь» і популярно-провокаційні передачі висланого з Росії прозахідного журналіста Савіка Шустера, об'єктивність і неупередженість яких у багатьох викликає великі сумніви. Досить навести лише один приклад: щоб переконати телеглядачів у негативному ставленні населення країни до чинної влади, виступаючих на передачу опозиціонерів аудиторія завжди підтримує на 80-90%, а представників влади тільки ... на 10-15%. А найгучніші оплески учасників передачі зазвичай зривають ті, хто  найбільше  образить свого провладного опонента або Президента країни.
Прикриваючись гаслами про «демократію» і «свободу слова», деякі  представники опозиційних сил віртуозно жонглюють всілякими неприємними ярликами, звинуваченнями у корупції,  байдужості до потреб простих людей, таврують за «відсутність патріотизму» і зраду загальноєвропейських цінностей
На жаль, в нашій країні ніхто не несе ніякої відповідальності за брехливу інформацію, наклеп і прямі образи. При цьому статус потерпілого не має абсолютно ніякого значення. Під роздачу може потрапити хто завгодно: сільський голова, губернатор, міністр або  депутат будь-якого рівня. Та що там депутат - самому Президентові країни стільки нанесено образ, що диву даєшся його терпінню. Хоча сам він не сказав жодного поганого слова на адресу  вождів нинішньої опозиції.

Навіщо ділити людей на «демократів» і «антіпатріотов»?
Якщо вірити «помаранчево-сердечним» політикам, то всі люди в нашій країні чітко діляться на дві основні категорії - на патріотів-демократів, які  гаряче люблять Україну, піклуються про простих людей і на антіпатріотов-українофобів, рвачів і хапуг, що «працюють» на Москву .
В першу, «елітарну категорію», автоматично зараховуються прихильники «Батьківщини», «Фронту змін», націоналістичних партій типу «За Україну», «Партія захисників Вітчизни», «Європейська партія», «Народний Рух».
Їх лідери вважають себе «істиною в останній інстанції» Вони переконані в тому, що все сказане і зроблене ними («демократами») не може зазнавати ні найменшого сумніву. На них не поширюється демократичний принцип підпорядкування меншості більшості.
Тим же, кому «не пощастило» потрапити в цей перелік, демократом і патріотом вважатися не може. І не має ніякого значення, що сюди потрапили: команда Президента, Кабінет міністрів, більше половини народних депутатів, величезна кількість депутатів місцевих рад всіх рівнів, одна з найчисленніших партій в країні - Партія регіонів, ряд інших партій і масових громадських організацій (ветеранів, афганців, жінок і т. д.) і, нарешті, мільйони виборців, які проголосували за Партію регіонів та її кандидатів.
Їм «демократи» категорично відмовили в праві любити Україну, щедро «нагородивши» всілякими «образливими» епітетами: бандити, кримінальні злочинці, зрадники, відщепенці, пройдисвіти, політичні шулери, неандертальці і так далі (все вище перелічене, в основному, взяте з лексикону Юлії Тимошенко ).
Вважається, що на південному сході проживають «несвідомі совки», до яких досі не дійшло, що справжні герої України Бандера, Петлюра, Шухевич, вояки УПА, що відмова від вступу в НАТО - трагедія для країни, що Росія «спить і бачить » як би поневолити українців.
У формуванні таких поглядів, безперечно, чимала заслуга колишніх керівників країни Віктора Ющенка і Юлії Тимошенко, яких життя по-своєму покарала. Перший набрав на парламентських виборах-2012 трохи більше одного відсотка голосів, а друга за махінації опинилася за гратами. Якби не голоси «ударовцев» і «свободівців», відсоток, що на виборах набрала  «Батьківщина, не виглядає переконливим. 
Між цим, складається враження, що в новому парламенті  депутати від «Батьківщини», керуючись вказівками ув’язненої  Юлії Тимошенко, продовжать курс на жорстку конфронтацію з Партією регіонів, яка, схоже,  не збирається підкорятися диктату нового тріумвірату,
Важко припустити, на що розраховують опозиціонери, але через їх неготовність до компромісів, зрозуміло одне: найближчим часом плідна робота у Верховній Раді буде вкрай ускладнена і боротьба в ній тільки посилиться.
Здається, не припиняться спроби опозиціонерів  підбити  країну на протестні акції, зросте кількість принизливих  скарг до керівників західних країн з благанням про допомогу. Таким чином, з великою часткою ймовірності, слід очікувати виникнення нових конфліктів,   скандалів, провокацій, що, природно, ніяк не підуть  на користь нашій багатостраждальній країні.



Курс на загострення відносин з Росією
Нинішня «об'єднана опозиція» чітко зорієнтована на жорстку конфронтацію, не тільки в середині країни, але і за її межами. Нею робиться все можливе, щоб паралізувати діяльність нинішньої влади в центрі і на місцях, дискредитувати її зовнішньополітичний курс. Спекулюючи на складному економічному становищі країни, на зростанні цін на товари першої необхідності і комунальні послуги «триголове» керівництво опозиції піддають сумніву всю діяльність Президента і Уряду. Людей закликають на майдани, підштовхуючи країну до хаосу.
Ситуація  загострилася  з приходом в коаліцію сумнозвісної «Свободи», яка завжди робила особливий акцент на  погіршення відносин з Росією, від якої безпосередньо залежить наша економіка. Ця політична сила не приховує своїх намірів ліквідувати Харківські угоди, скасувати Закон про мови, заборонити комуністичну ідеологію.
Опозиціонери відкрито заявляють, що будуть всіляко перешкоджати проведенню зваженої прагматичної зовнішньої політики Їхні плани націлені на те, щоб у відносинах з нашим великим і непростим сусідом настало різке похолодання. Ними всіляко заохочуються негативні, образливі висловлювання (у пресі, Інтернеті, по телебаченню) на адресу Росії і керівництва.
Для опозиціонерів зовсім не цікавий досвід цивілізованої двомовної Фінляндії та її ставлення до росіян. Маленька країна,  отримує   від цього  чималу користь. Хоча у неї набагато більше, ніж у нас, причин для ворожнечі зі своїм величезним сусідом, який колись відхопив у Фінляндії великі території. Навіть, Санкт-Петербург побудований на колишніх фінських землях. Безліч  людей загинули під час  громадянської і радянсько-фінської війн. Таким чином, у місцевих патріотів-націоналістів достатньо аргументів для розпалювання в країні русофобії. Тим не менш,  питома вага місцевих русофобів настільки незначна, що не в змозі вплинути на  сучасне керівництво країни та її народ.


Еще статьи по теме:

Комментариев нет: