пятница, 24 февраля 2017 г.

«Цю владу терпіти вже не можна» - ЗМІ


У Великій Лепетисі наростає невдоволення селищним головою Миколою Сінькевичем. "Новий день" побував на місці подій і спробував розібратися з аргументами сторін.

"До влади прийшли натуральні бандити. Скільки була ожеледиця — ніде жодної піщинки не посипали. Та й що з цього голови візьмеш, як він ледь 9 класів закінчив?" — обурюється місцева пенсіонерка Марія Железняк.

Її невдоволення обраним у 2015 році на посаду селищного голови Миколою Сінькевичем у Великій Лепетисі поділяють і багато інших її мешканців. Це, зокрема, засвідчив і лист, який надійшов до редакції. «З перших днів виборчої кампанії дружна команда успішних молодиків позиціонувала себе борцями з несправедливістю, злочинністю минулої влади, виступала палкими прибічниками відкритості дій виключно на користь селища. Словом, молоді й за­взяті. І багато хто повірив! Але чого тільки вони не «досягли» за цей рік! Особливо вірні та віддані сподвижники «лідерів» отримали свої бонуси: хтось — офіційну роботу, якої не мав (та й не прагнув) роками, когось нагороджують почесними грамотами... Як мовиться, чим могли. Розділили на окремі «шматки» Великолепети­ський комунгосп, і кожен зі шматків отримав хтось зі «своїх». Спочатку люди дивилися, чекали та сподівалися: ось-ось зрозуміють, схаменуться та загосподарюють на славу Лепетихи та її жителів «молоді та за­взяті». Та не для того все було на кін поставлено, щоб зважати на оту дрібноту — простого чоловіка. Натомість поруч із дитсадком з’явилася газова заправка, на ринковій площі — казино, і, подейкують, контролює їх особисто селищний голова», — зазначили в своєму листі підприємиця Любов Таран та інші (загалом 6 підписів).

При зустрічі з журналістом автори листа доповнюють перелік своїх претензій. Особливо їх шокувала історія, як селищний голова 14 січня приходив «посівати» у рибному магазині Любові Таран. «Його супроводжували місцеві депутати й інші громадяни, один із яких стоїть на обліку у психіатра. Вдершись до магазину «Риба», вони «засіяли» приміщення і весь рибний асортимент пшеницею з товченим склом. А на додачу риб’ячим хвостом кинули в обличчя продавчині, внаслідок чого у жінки стався гіпертонічний криз», — розповіли Любов Таран і сама по­страждала Світлана Карпенко. Як доказ вони надали копію статті «Маланка» по-великолепетиськи», надру­кованої в місцевій районці.

— Терпіти вже немає сил, — доповнює екс-селищний голова Валентина Якименко. — При мені двері в селищній раді ніколи не зачинялися, а тепер люди перестали туди ходити. Я залишила своєму наступнику 600 тис. грн. (залишку в селищному бюджеті), 4 садочки — все. А вони й комунгосп уже знищують. Хоч би тисяч 100 на посипання тих же доріг залишили!

Особливо активно проти нинішнього селищного голови виступає Любов Таран. Вона проводить пікети проти нього, виступає з публічними закликами чинити «новій владі» опір. «Вони прийшли, щоб усе собі захоплювати, — пояснює жінка. — Лише за рік команда Сінькевича стільки всього зруйнувала! От дивіться: зараз коштів у бюджеті більше, ніж за Валентини Якименко, але нічого ж не робиться! Куди ж вони всі йдуть? На дитячі майданчики, які вони біля трансформаторної будки ставлять? Він — цар. Говорить: «Я так хочу, щоб так і було!».

Багато чого готовий розповісти про селищного голову і молодий чоловік, який стверджує, що колись був у команді Сінькевича. Проте ім’я своє просить не вказувати. «Боюсь, — пояснює він. — У Сінькевича все починалося з гарної ідеології, що ми почнемо допомагати селу. В цьому був їх підступний план. Самі вибори були, як і всюди, нечесні. А мене використовували, як дурня, який повірив, що буде краще».

Про невдоволення людей селищним головою говорить і редактор районної газети «Таврійські вісті» Світлана Павліченко. Хоча приводів для критики в бік Сінькевича у неї й самої чимало: нова селищна влада відмовляється співпрацювати з ра­йонкою, фінансує іншу, новостворену приватну газету. «Мабуть, усі біди цієї влади від того, що вона бере на себе зобов’язань більше, ніж спроможна виконати. Вони вирішили, що є господарями, і тепер діють за принципом: «Захочемо — дамо комусь гроші, не захочемо — не дамо».

— У Сінькевича є нерозуміння багатьох питань і небажання їх зрозу­міти, — висловлює свою думку головний лікар центральної районної лікарні Петро Сайтарли. — Приміром, виходили ми з ініціативою підписати меморандум, щоб вирішити головну нашу проблему — кадрову. Але це ні до чого не призвело. Хоча у нас давно немає офтальмологів, попередили про своє звільнення стоматологи. А у нас на підході молоді спеціалісти. Куди вони приїдуть? До якоїсь бабусі на зйомну квартиру? Навіщо для цього Велика Лепетиха, якщо їх і у місті з руками-ногами відірвуть?

За словами моїх співрозмовників, Микола Сінькевич постійно пропадає то в Херсоні, то в Бери­славі, то ще десь. Проте, коли я завітав до селищної ради, одразу ж на нього натрапив. Селищний голова тут же зізнався, що добре поінформований про мій візит, знає, з ким я встиг поспілкуватися і з ким навіть збираюся зустрітись. У своєму кабінеті він демонструє мені зняті ним і його колегами відео, з яких можна зрозуміти, що між ним і авторами колективного листа до «Нового дня» дійсно розгорнулася справжня війна. «Ще коли був останній Майдан, ми з групою активістів почали робити волейбольні майданчики, впорядковувати пляж, адже пенсіонерам, які тут сиділи при владі, те, що турбує молодь, було нецікаво. Також ми почали агітувати за максимальну відкритість влади шляхом встановлення камер відеоспостереження, вели відеофіксацію встановлених порушень. Багатьом це не сподобалося, тій же Любові Таран. Адже її рибалки під час нересту виловлюють сітками рибу, на неї працює 56 чоловік, а оформлені лише 4 чи 6. Її син кришує її бізнес, і вони разом їздять п’яні за кермом. Не дивно, що вона оголосила мені війну», — стверджує селищний голова.

Він розповідає, як ініційована ним інвентаризація в одному з місцевих дитсадків призвела до економії 10 тонн вугілля на місяць. Називає брехнею твердження про те, ніби він тримає газову заправку: «Та земельна ділянка справді належить мені, я її здаю в оренду фірмі, яка й встановила міні-АЗС». А згадуючи про посівання товченим склом у рибному магазині, демонструє висновок Великолепетиського відділення поліції. В ньому вказано, що знайти підтверд­ження поясненням продавчині Світлани Карпенко не вдалося.

— Мотиви моєї попередниці зрозумілі: вона не очікувала, що програє вибори, попри всі докладені зусилля. Тим більше, що від неї залишилися шалені борги у комунгоспі. Але звинуватити мене і мою команду в непрозорості ніхто не зможе. Про всі наші дії або негаразди в роботі комунгоспу ми інформуємо на офіційному сайті селища і в безплатній газеті. Статистика відвідуваності сайту свідчить, що люди його читають. Так, не все нам ще вдалося зробити, але ми не сидимо склавши руки. А щодо «невдоволених» — то це лише певне коло осіб, яке постійно мені погрожує і поливає брудом.

Поспілкувавшись з іншими жителями селища окремо від однієї та іншої сторони, ми з’ясували, що справді далеко не всі виступають проти Сінькевича.

Усі опитані нами люди згодні з тим, що новий очільник Великої Лепетихи — далеко не ідеальний. Це, зокрема, ілюструє історія з нещодавнім цькуванням колективу місцевої школи № 2, про яку повідомляв і «Новий день». Нагадаємо, що рік тому освітян почали відверто пресувати відомі своїми сепаратистськими настроями херсонські активісти, звинувачуючи їх у безкінечних поборах з батьків і учнів. За словами директора школи Ганни Карпачової, місцевою частиною активістів керували Сінькевич і його люди.

— Я ледь не наклала на себе руки — така для мене це була трагедія, — не стримуючи сліз, згадує Карпачова. — Доходило до того, що, коли я на ринку купувала яблука, за моєю спиною говорили: «Це вона за батьківські гроші їх бере». І казали це представники ініціативної групи під керівни­цтвом селищного голови! Ви б знали, що тут творилося, скільки бруду на мене і мій колектив лилося, поки батьки не об’єдналися і не стали на наш захист. Піднялася тоді вся школа!

Мабуть, тепер настав час підсумувати: а що ж далі? Вірну відповідь на це питання знає Ганна Карпачова. «Я вирішила не воювати і не мститися Сінькевичу, — говорить вона. — Просто настане час, і я зроблю свій вибір. Як зробить цей вибір кожен із нас».

Усе в руках самих людей.

Олег БАТУРІН. «Цю владу терпіти вже не можна» Новий день 23.02.2017

Еще статьи по теме:

Комментариев нет: